Моя Україна повернеться...

Моя Україна повернеться, відновиться та постане знову, як птах Фенікс з попелу.

Моя Україна платить занадто високу ціну за байдужість більшості, якій було не на часі.

Моя Україна боронить свої кордони, мову та ідентичність більше 400 років.

У неї величезний досвід, вшитий в ДНК нащадків. Та у більшості до 24 лютого, той досвід спав в глибокому летаргічному сні...

У неї величезна доброта, гостинність, толерантність та емпатія, у моєї України. Такі неймовірно великі, що стали їй не на користь. І вона вже запхнула то все десь далеко у дупу.

ДНК прокинулися та вирвалися назовні. Лють - паливо, що дає сил та наснаги. Те, що об'єднує, те, що дає невичерпну енергію Воїнам. Любов - оберіг, що генерується невтомно українськими Берегинями.

Але ми матимемом, ні, вже маємо, втрачені покоління... Дітей війни. Ми маємо інших дітей війни, не так багато, але вони є. Дітей, що пережили Другу світову. Частина яких так і прожила все життя в передчутті небезпеки та підвищеній тривожності.

Дітей, у яких вкрали дитинство. Їм довелося подорослішати в свої 3, 4, 5 років...Їм довелося пережити страшний голод, окупації, післявоєнні голодні роки та всі тяготи існування в совдепії та комунізмі...

А зараз ці діти, вони стали прикладом стійкості, мужності та нескореності. Бабуся, що пече паски на руїнах. Інша, що ледве ходить, та мужньо підтримує власних дітей та онуків, хоче ще пожити і побачити Перемогу.

Хтось зміг відновитися. Але скільки тих, у кого протягом їх 50-80+ років життя єдиною метою було виживання та убезпечення дітей від всіх негарздів цього непевного світу.

Їх багато. Вони не люблять говорити про своє життя. Вони уникають розпитувань або прямо кажуть, що не хочуть згадувати. Це загублені життя. Життя, що стали терміном "неминучі жертви" - це всі, хто не тільки загинув, а всі, хто постраждав або став свідком якихось глобальних катаклізмів.

Я би не стала відности до жертв тільки тих, чиї життя обірвалися передчасно. Я відношу до них і всіх, хто вижив, але чиї життя змінилися назавжди.

Світова спільнота, європейська спільнота, звичайно, можуть натягати на очі шори час від часу. Та ви повинні пам'ятати - ви нам, звичайно, нічого не винні. Та вони, рашисти, прийдуть до вас, денаціоналізувати вас, або вкрасти унітаз, який їм сподобався, зґвалтувати ваших дітей, дружин та батьків... Просто тому, що хочеться.

Просто тому що занадто довго було зручно сидіти на дешевих нафті та газові, і робити вигляд, що війи в Україні немає. Цілих 8 років.

Тепер страшну ціну платить не тільки Україна. ЇЇ вже платить весь світ тією чи іншою мірою. Світ подвійних стандартів, де, якщо вигода переважає, то можна і закрити на щось неприпустиме очі. Бо своя сорочка (тобто, добробут громадян власних країн) ближче до тіла.

Але тепер за ці геополітичні та дипломатичні ігри платять всі бех винятку. Чи зробить світ висновки? Чи далі гратиметься в небезпечні подвійні ігри з огляду на власні екокнмчсні вигоди?

Вартість тисячів життів українських дітей, жінок, чоловіків і не тільки українських... Вона вимірюється вартістю барелю нафти чи кубометра газу? Ви серйозно? Це оті хвалені європейські цінності?

Та коли світ почне цінувати Життя? Життя понад усе, а не життя, як розмінний ресурс в оплаті за дешеві енергетичні ресурси та примарну ілюзію миру та безпеки, які декларуються на кожнім кроці, як найважливіші цінності, та залишаютьс такими лише на папері.

Моя Україна вистоїть. Відновиться. Бо козацькому роду - нема переводу. Бо Нація - це ідентичність. Бо ми знаємо - або Воля, або смерть. І краще - смерть ворогам.

Слава Україні та її героїчному Народу!

Василь Симоненко життя своє поклав, його слова пророчі та одвічні:

Народ росте, і множиться, і діє Без ваших нагаїв і палаша. Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа.

Народ мій є, народ мій завжди буде, Ніщо не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, і орди завойовників-заброд

Ви, байстрюки катів осатанілих, не забувайте, виродки, ніде: - Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде!