«Машина часу є в кожного з нас: те, що переносить у минуле — спогади; те, що забирає в майбутнє — мрії»  Герберт Веллс «Машина часу»

Коли я чую запах липи... я миттєво повертаюся на те осоння, де дідо сидить на широкому дерев’яному табуреті і гойдає мене на колінах…

Їх було два. І вони мене завжди заворожували. Ті величезні, омріяні мною сині горнятка.

І видно з тієї закутини весь-всенький світ того «Гобітону» під назвою Хмелева.  Видно каньйон, де звиваються води Дністра і той бік.

З полотняної торбинки виринає тонка порцеляна. Це дорожній набір для чаювання. Щоб я могла прихопити його за собою у будь-яку точку планети

За вікном, як у казці, виднілись вкриті снігом дерева, а в нашій малесенькій, дуже затишній оселі, розливався оцей аромат

«Врятуйте для початку себе!» тицьнув середнім пальцем в «пику» людству Всесвіт. «А Земля нехай трохи перепочине»